Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2016 року Справа № 910/29612/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівКорнілової Ж.О., Чернова Є.В.,за участю представників: позивача-Гайдай Т.В.,відповідача третьої особи-Нікітчина А.О., -не з'явились,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "ТАТ-Арт"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.04.2016у справі№910/29612/15за позовом КП "Київський метрополітен"до (третя особаТОВ "ТАТ-Арт" - Департамент комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради)про виселення з орендованого майна, зобов'язання демонтувати тимчасові конструкції та стягнення 34021,76 грн.ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Києва від 12.01.2016 (суддя Мудрий С.М.) позов задоволено частково. Виселено ТОВ "ТАТ-Арт" з нерухомого майна (частини переходу) загальною площею 13,8кв.м., визначеного тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) згідно з викопіюванням з Схем тимчасового розташування МАФ, за адресою: станція метро "Палац Україна". Зобов'язано товариство у строк не пізніше 30 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили демонтувати тимчасові огороджувальні конструкції (кіоск) загальною площею 13,8кв.м. за вказаною вище адресою. Стягнуто з відповідача на користь позивача 31852,71 грн. заборгованості за оренду приміщення, 2047,32 грн. пені та 3% річних у розмірі 119,92 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2016 (судді: Буравльов С.І., Андрієнко В.В., Шапран В.В.) рішення змінено шляхом відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 2047,32 грн. пені.

ТОВ "ТАТ-Арт" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду м.Києва, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, а саме ст.764 ЦК України, ст.ст.5,17,26,27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст.ст.1,34,43 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що лист КП "Київський метрополітен" від 30.06.2015 №508-НДД не є заявою про припинення договору оренди від 07.07.2012 №482 та відмову від його пролонгації, оскільки він (лист) направлений неналежною особою (балансоутримувачем), а не орендодавцем. При цьому, від належного орендодавця (Департаменту комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради) своєчасних письмових заперечень проти продовження строку дії вказаного договору у формі листа №062/07/15-8009 від 17.07.2015 орендар не отримував.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 07.07.2012р. між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), правонаступником якого є Департамент комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (далі - орендодавець), ТОВ "ТАТ-Арт" (далі - орендар) та КП "Київський метрополітен", як отримувачем коштів, було укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №482 (далі - договір), за умовами п.1.1 якого орендодавець на підставі протоколу постійно діючої комісії Київради з питань власності від 12.06.2012 №121 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину переходу), що належить до комунальної власності територіальної громади м.Києва та визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП ПІ "Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджувальними конструкціями (кіосками) орендаря, (далі - об'єкт оренди), що знаходиться за адресою: станція метро "Палац Україна" для торгівлі непродовольчими товарами.

Згідно з п.2.1 договору об'єктом оренди є частина переходу, визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП ПІ "Укрметротунельпроект", огороджувальними конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 13,8кв.м., яка визначена у викопіюванні з схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього договору.

Відповідно до п.3.1 договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує підприємству орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.09.2011 р. № 34/6250 та на дату підписання договору становить без ПДВ 275,31 грн. за 1кв.м. орендованої площі, що в цілому складає 3799,28 грн.

Цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 01.07.2012р. по 29.06.2015р. (п.9.1 договору).

За актом приймання-передачі майна в оренду від 25.11.2011, який є невід'ємною частиною договору, позивачем передано, а відповідачем прийнято об'єкт оренди. Акт підписано сторонами договору та скріплено відбитками їх печаток.

30.06.2015р. позивач звернувся до відповідача з листом №508-НДД, яким повідомив орендаря про закінчення терміну дії договору та відмову від його продовження, а також вимагав протягом 30 календарних днів звільнити об'єкт оренди та передати його КП "Київський метрополітен".

Проте, відповіді на вказаний лист відповідач не надав та об'єкт оренди не звільнив.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач продовжує використовувати орендоване приміщення після припинення дії договору оренди майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, чим порушує права позивача, зокрема, шляхом несплати коштів за користування орендованим майном.

В свою чергу, відповідач вважає укладений договір таким, що продовжив свою дію зважаючи на відсутність повідомлення товариства належним чином про припинення договору.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст.759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до ч.ч.1,5 ст.762 ЦК України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.3 ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Пунктом 3.6 договору сторони передбачили, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця на рахунок орендаря.

Частиною 3 ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що орендар зобов'язаний вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Апеляційний суд правомірно погодився з висновком місцевого господарського суду про доведеність заборгованості відповідача з орендної плати станом на 20.10.2015р. та обґрунтованість нарахування позивачем 3% річних у сумі 119,92 грн. за прострочення її внесення, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Колегія суддів враховує, що подана касаційна скарга не містить жодних заперечень щодо обґрунтованості задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 31852,71 грн. заборгованості з орендної плати та 3% річних у розмірі 119,92 грн.

Крім того, за прострочення виконання зобов'язання по орендній платі, а саме за період неповернення орендованого приміщення, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 2049,02 грн. пені.

Частиною 1 ст.548 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Також договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів в площині відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", якою встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Таким чином, пеня може бути стягнута лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір за згодою сторін.

Так, сторонами у п.6.2 договору оренди передбачено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь підприємства пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Разом з тим, як встановлено судом, дія договору припинилася з 29.06.2015р., а пеня позивачем нарахована за прострочення грошового зобов'язання в період з 21.07.2015р. по 20.10.2015р., тобто за період часу користування об'єктом оренди без внесення орендної оплати, але вже після припинення дії договору.

Враховуючи наведені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про те, що забезпечене неустойкою (у вигляді пені) виконання відповідачем грошового зобов'язання припинилося у зв'язку з припиненням договору, а тому відсутні правові підстави для застосування до відповідача штрафної санкції шляхом стягнення з відповідача пені за прострочення внесення орендної плати за користування об'єктом оренди вже після припинення дії договору.

Іншої угоди, якою б було забезпечено неустойкою виконання відповідачем грошового зобов'язання після припинення договору оренди, сторонами до суду не надано.

Таким чином, позов в частині стягнення з відповідача 2 047,32 грн. пені не підлягає задоволенню.

Стосовно позовних вимог про виселення товариства з нерухомого майна (частини переходу) загальною площею 13,8 кв.м., визначеного тимчасовими огороджувальними конструкціями (кіосками) згідно з викопіюванням зі Схем тимчасового розташування МАФ, за адресою: станція метро "Палац Україна", та зобов'язання відповідача демонтувати належні йому тимчасові огороджувальні конструкції (кіоски), апеляційний суд зазначив наступне.

30.06.2015р. позивачем було надіслано лист №508-НДД, яким повідомлено відповідача про те, що 29.06.2015р. термін дії договору закінчився і продовжуватися на новий термін не буде. Також у вказаному листі зазначено, що орендарю необхідно протягом 30 календарних днів повернути за актом приймання-передачі об`єкт оренди.

Факт направлення вказаного листа відповідачу підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком №04589962.

Згідно з ч.1 ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Згідно п.4.15 договору сторони погодили, що орендар після припинення дії договору оренди зобов'язаний протягом 30 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі Підприємству (позивачу).

Таким чином, відповідач був зобов'язаний звільнити об'єкт оренди від своїх огороджувальних конструкцій та передати цей об'єкт позивачу протягом 30-ти календарних днів з моменту закінчення строку дії договору оренди, тобто з 29.06.2015р.

Однак, в порушення норм чинного законодавства та умов договору оренди товариство належним чином не виконало зобов'язання зі звільнення та повернення позивачу орендованого приміщення за актом приймання-передачі, продовжуючи користуватися об'єктом оренди після закінчення строку дії договору.

Доводи відповідача про те, що у матеріалах справи відсутні належні докази отримання ним листа №508-ПДД від 30.06.2015 про припинення вказаного договору, апеляційна інстанція визнала необґрунтованими з тих мотивів, що, по-перше, факт направлення вказаного листа на адресу ТОВ "ТАТ-Арт" підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком №04589962. По-друге, будь-яке документальне підтвердження факту вчинення заяви про розірвання договору на адресу контрагента припиняє договір оренди незалежно від того, чи отримано іншою стороною цю заяву, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено обов'язку орендодавців доводити факт отримання орендарями листів про припинення дії договорів оренди або ж пересвідчуватися в тому, чи отримував орендар повідомлення про припинення договору, а передбачений лише обов'язок довести факт належного направлення такого повідомлення орендарю, яке буде свідчити про відсутність волевиявлення на продовження орендних правовідносин.

Водночас, місцевий господарський суд також встановив той факт, що листом Департаменту комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради №062/07/15-8009 від 17.07.2015 "Про припинення договору оренди" відповідача повідомлено про попереднє повідомлення про припинення, звільнення приміщення і передачу його позивачу (лист від 18.05.2015 №062/07/15-5487 про невідповідність об'єкта оренди вимогам Правил пожежної безпеки в метрополітенах, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 20.06.2012 №335, припинення договору та необхідність повернення майна КП "Київський метрополітен"). Товариством вказаний лист отримано 18.08.2015р., при цьому, в повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення зазначено реквізити згаданого листа (а.с.59-61).

Касаційна інстанція погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог про виселення орендаря та зобов'язання його вчинити певні дії з огляду на таке.

Згідно приписів ст.764 ЦК України у разі, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Тобто, норма зазначеної статті має диспозитивний характер, оскільки не вказує на те, що відповідна вимога про припинення договору оренди має називатися виключно заявою. Така заява може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у даному випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов'язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та факт її отримання іншою стороною.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна").

Судом першої інстанції достеменно встановлено та скаржником не спростовано той факт, що третя особа (належний орендодавець) наявним у справі листом-повідомленням №062/07/15-8009 від 17.07.2015, надісланим 21.07.2015р. (а.с.59-61), у встановлений законом місячний строк сповістив орендаря про те, що строк договору оренди №482 закінчився 29.06.2015р. та про попереднє повідомлення листом від 18.05.2015 №062/07/15-5487 про припинення терміну цього договору з посиланням на невідповідність об'єкта оренди вимогам Правил пожежної безпеки в метрополітенах, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 20.06.2012 №335, у зв'язку з чим, наполягав звільнити займане приміщення шляхом передачі його за актом приймання-передачі підприємству-балансоутримувачу (позивачу). Факт отримання 18.08.2015р. листа №062/07/15-8009 відповідач також не спростував.

Цей лист за своїм змістом є достатнім та належним доказом на підтвердження своєчасної відмови орендодавця від пролонгації договору оренди, оскільки містить мотивовані заперечення орендодавця, що, в свою чергу, вказує на припинення договору оренди після 29.06.2015р.

Наведеним спростовуються бездоказові посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на те, що договір оренди не припинився з причин його пролонгації, обумовленої відсутністю своєчасного надсилання третьою особою на адресу товариства повідомлень про припинення договору та відмову від його продовження.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, встановивши відсутність автоматичної пролонгації договору оренди, правильно застосували положення ст.ст.764,785 ЦК України, ч.4 ст.284 ГК України та ч.2 ст.17, ч.1 ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", виходячи з системного аналізу змісту яких автоматична пролонгація договору оренди (продовження його дії на той самий строк та на тих самих умовах) відбувається в позасудовому порядку та має місце в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору оренди, а у випадку наявності відповідної заяви орендодавця договір оренди припиняється та орендоване майно підлягає поверненню орендодавцю.

Оскільки відповідно до ст.ст.2,3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою користування комунальним майном є договір оренди, а договір оренди від 07.07.2012 №482 припинився, то у відповідача відсутні підстави для подальшого перебування у займаних приміщеннях, які мають бути ним звільнені.

Колегія враховує, що касаційна скарга не містить істотних заперечень на спростування встановлених судом першої інстанції фактичних обставин своєчасної відмови легітимного орендодавця від пролонгації договору оренди від 07.07.2012 №482.

Касаційна інстанція погоджується з доводами скаржника щодо помилковості висновку апеляційного суду про те, що лист КП "Київський метрополітен" від 30.06.2015 №508-НДД є заявою про припинення договору оренди від 07.07.2012 №482 та відмову від його пролонгації, оскільки цей лист направлений неналежною особою (балансоутримувачем), а не орендодавцем (третьою особою).

Разом з тим, з огляду на достеменно встановлені судом першої інстанцій фактичні обставини своєчасної відмови орендодавця (третьої особи) від пролонгації договору оренди від 07.07.2012 №482, вищевказаний помилковий висновок апеляційного суду сам по собі не призвів до прийняття неправильної по суті постанови, а тому не може бути достатньою підставою для її скасування.

Крім того, касаційна інстанція враховує те, що згідно з ч.3 ст.136 ГК України щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності, недоречними визнаються твердження заявника про недоведеність права позивача на звернення до суду в інтересах законного власника.

Відтак, подавши позов про виселення відповідача із займаного нерухомого комунального майна, КП "Київський метрополітен" з метою захисту власних прав та інтересів правомірно звернулося до господарського суду як особа, що згідно з п.5.2 Статуту володіє орендованим майном на праві повного господарського відання (а.с.35).

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2016 у справі №910/29612/15 залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ "ТАТ-Арт" - без задоволення.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Ж.Корнілова

Є.Чернов